За кулісами російського дискурсу: Як "виграла-програла" ФСБ від подій в "Крокусі"
Микола Філонов, журналіст, громадський діяч
Інформаційний спротив ворожій пропаганді змушує іноді порушувати правила медійної гігієни та періодично заходити на територію ворожого комунікативного простору (не раджу цього робити).
І там, подекуди, відкриваються цікаві деталі повсякденного російського дискурсу, який для українців уже виглядає дико. А далі ця прірва лише поглиблюватиметься.
Для прикладу. У зв'язку з нещодавніми подіями у ТЦ «Крокус», довелося ознайомитися з висновками про політичні наслідки теракту у трактуванні місцевих аналітичних центрів.
Підкреслю - не пропагандистів, які взагалі всю інформацію подають винятково у чорно-білих фарбах з присмаком ненависті - а начебто серйозних дослідницьких структур.
Зрозуміло, що і там щосили намагалися знайти «український слід», але цим здивувати складно - у Кремлі заявили про «причетність України», отже слід не сумніватися, а доводити цей абсурд.
Вразило, однак, не це. А те, що усі ці аналітики прийшли до одностайного висновку: «Теракт у Крокусі посилив позиції керівництва ФСБ».
Для людей, незнайомих з особливостями російської політики, може здатися, що написане містить якесь зашифроване послання, адже здоровий глузд переконує у висновках протилежних.
Як можуть «посилитися позиції» керівництва служби, яка прогавила підготовку масштабної бійні - з доставкою зброї, вибухівки, підготовкою виконавців і таке інше?
У будь-якій країні, де існує громадянське суспільство, дієздатний парламент, свобода слова і незалежні ЗМІ, відставка збанкрутілих силовиків була б питанням № 1 уже наступного дня.
Чому в РФ все сталося точнісінько навпаки?
А тому що ФСБ існує не для захисту країни та її мешканців, а винятково для обслуговування «першої особи» та виконання його вказівок, у тому числі здійснення терору проти громадян України на тимчасово окупованих територіях нашої держави.
І з цією «першою особою» каральні служби пов'язані кров'ю (операція «рязанський цукор»).
Зрештою, так облажатися і не понести жодного покарання можна лише в одному випадку - якщо масове вбивство у «Крокусі» готували самі офіцери ФСБ.
По-перше, щоб оголосити винуватцем Україну, по-друге, щоб викликати співчуття на Заході, для яких РФ на декілька днів з країни-терориста стала жертвою терору, а, по-третє, щоб і самих підданих тримати у тонусі.
Тому й вимушені розумні, у принципі, люди в аналітичних центрах вдавати з себе дурнів, стверджуючи, за заповітами Орвела, що «мир - це війна».
Це ще один штрих для розуміння того - від кого і від чого Україна боронить свою землю.
