Новини втомлюють — Telegram бере верх
Сергій Дідковський, PR-стратег та спеціаліст з розвитку бізнесу
Ще кілька років тому "бути в курсі" звучало як чеснота дорослої людини: тримати руку на пульсі, читати заголовки, не випадати з розмови. Тепер ця чеснота дедалі частіше перетворюється на шумовий фон. Ми прокидаємося під дзенькіт сповіщень, засинаємо з оновленнями й посеред дня ловимо себе на бажанні згорнути стрічку, аби знову почути власні думки.
Повністю вимкнути новини майже неможливо — в українській реальності це ще й ризик. Тому ми просто міняємо двері, через які заходимо в інформацію. І дедалі частіше ці двері підписані одним словом: Telegram.
Світ бере перепочинок
Пауза від новин стала глобальною звичкою, яку вже можна порахувати. Reuters Institute у Digital News Report 2025 фіксує: 40% людей у світі свідомо уникають новин час від часу. Виснажує негатив, перевантаження потоком, воєнні сюжети; довіра до новин тримається біля 40%. У такому середовищі контекст крихкий: складні пояснення програють швидкості.
П’ятикраїнне дослідження на основі 488 глибинних інтерв’ю в Аргентині, Фінляндії, Ізраїлі, Японії та США деталізує причини "відключення". Десь люди хочуть бодай на вихідні повернути тишу, десь роками втомлює корупційне колообертання, десь політичні розмови в соцмережах загрожують конфліктами. Різні контексти, спільна точка одна: новини починають забирати більше сил, ніж дають орієнтирів.
Україна входить у новини через Telegram
Українські цифри виглядають як рентген інформаційної інфраструктури. За дослідженням Ipsos (14–28 листопада 2025 року, 2000 респондентів у підконтрольних регіонах, заявлена похибка до 2,2%) 62% українців називають Telegram джерелом новин та інформації. У віці 18–24 це 84%, у 25–34 — 87%. Після 55 років частка помітно падає, а телебачення повертає позиції. YouTube тримається майже рівно в усіх поколіннях — і це підказує просту річ: людям потрібні пояснення, а не тільки заголовки.
Telegram важить ще й тому, що змішує жанри. Курси, тривоги, гуманітарні оголошення, розслідування, кадрові чутки, меми й збори на дрони живуть в одній стрічці. Поруч із фактом стоїть інтерпретація, поруч з інтерпретацією — емоція. У цій архітектурі репутаційний ризик і ризик помилкового рішення рухаються зі швидкістю сповіщення.
У воєнних умовах такий темп має очевидну цінність: попередження про загрозу нерідко приходить раніше, ніж розкручується паніка. Я бачу це в кризових комітетах: інколи одного скріну з каналу досить, щоб за годину перекроїти план комунікацій. Компанії, які недооцінюють цю швидкість, платять зайвими витратами на кризові реакції, втратою довіри клієнтів і відкладеними інвестиціями — ложка дьогтю здатна зіпсувати цілу бочку намірів.
Цікаво, що довіра розподіляється ширше, ніж охоплення. У тій самій хвилі Ipsos, коли людей запитали про джерела інформації щодо кандидатів у разі виборів, лідером стало особисте спілкування з 40%, Telegram набрав 38%, YouTube — 35%, а телебачення отримало 28%. Висока довіра до «інших джерел» читається як попит на першоджерела — документи, офіційні пояснення, дані, які можна звірити.
Ціна невизначеності в економіці уваги
Коли інформації забагато, зростає попит на контроль. Людина гортає далі, прагнучи скласти пазл, а натомість отримує нові уламки тривоги. Це має прямий економічний слід: домогосподарства заощаджують «про запас», бізнес відкладає капітальні рішення, ринки закладають премію за ризик ще на рівні чуток. Невизначеність перетворюється на товар, який хтось обов’язково монетизує.
У хронічному стресі перемагають прості історії: вони дають ілюзію порядку. Так посилюється поляризація і зростає спокуса зробити з мухи слона — повірити тому, хто говорить різко й безапеляційно. Коли головним входом у новини стає платформа швидких повідомлень, боротьба за секунди часто випереджає боротьбу за сенс.
Як повернути новинам сенс
Вихід починається з дисципліни — інституційної й особистої. Медіа повертають читача контекстом і чесністю: відділяють підтверджене від припущень, пояснюють, що відомо, що уточнюється і чому пауза інколи корисніша за поспішний висновок. Держава знижує напругу швидкими первинними даними, зрозумілими брифінгами та оперативними спростуваннями. Бізнесу потрібні власні канали пояснення, готові сценарії кризових повідомлень і звичка перевіряти факти перед дією.
А на рівні щоденних звичок працює інформаційна гігієна: межі для стрічки, тиша без сповіщень, звірка з незалежними джерелами перед репостом. У світі, де увага стала валютою, виграє не той, хто читає все, а той, хто вміє відрізняти сигнал від шуму — і саме це вміння сьогодні знижує ціну невизначеності для цілої економіки.