"Я просто захищаю свій дім". Історія вірмена, який став захисником України

Кочарян Дмитро, позивний «Хімік», уперше одягнув військову форму ще у 2009 році. Тоді це було просто — контрактна служба, без зайвих роздумів. Але з початком війни все змінилося.

— Я одягнув форму в мирний час. Був звичайним хлопцем, без особливих емоцій. Але коли прийшла війна — інакше бути не могло. Я тут народився, тут мій дім. І коли ворог приходить на твою землю — ти її захищаєш. Це все, що треба знати.

Сьогодні Дмитро відчуває не просто обов’язок, а відповідальність. Перед народом. Перед побратимами. Перед дітьми, яким ще жити в цій країні.

— Раніше я служив, бо міг. Тепер — бо мушу. Це зовсім інше відчуття.

На його рахунку — участь у двох складних операціях, де ворог зазнав серйозних втрат. Деталі досі залишаються під грифом таємно.

— Про це не можна говорити. Але скажу одне — ми зробили те, що мали зробити. Заради своїх.

Війна не прощає. У 2022 році йому зателефонував товариш із Донбасу.

— Це була ніч. Він сказав: «Я в оточенні. Один. Просто хочу попрощатися». Це був останній дзвінок. Він загинув. Таке не забувається.

Дмитро не прив’язується до національностей. Він — вірмен, але воює за Україну. Бо переконаний: головне — бути людиною.

— Не важливо, хто ти за національністю. Важливо — ким ти є всередині. І вірмени, і українці захищають свій дім. Мабуть, тому ми так схожі.

Зараз Дмитро працює на Харківському напрямку — Волчанськ, Куп’янськ. Один із найнебезпечніших відтинків фронту.

— Кожен виїзд — ризик. Заміновані під’їзди, артилерія, складна логістика, FPV-дрони ворога. Але ми не маємо вибору.

Його пріоритет незмінний:

— Моє завдання — зберегти життя своїх хлопців. Щоб вони повернулись додому — до матерів, дітей, дружин. А все інше… зробити так, щоб ворог більше не міг воювати.

Війна — це біль, втрати, складні рішення. Але також — це честь. І вибір.

Кочарян Дмитро. Вірмен. Українець. Захисник.