Оксана Геронтьєва, кореспондент агентства "Інтерфакс-Україна"

Якщо Володимир Путін приїде в Бразилію для участі в саміті G-20 у листопаді, і ця країна-підписант Римського статуту повторить монгольський "подвиг", приймаючи російського керманича килимовими доріжками замість кайданків, віра українців в міжнародне правосуддя може розбитися вщент. Тоді міжнародні судові інституції - Міжнародний кримінальний суд (МКС), зокрема - стануть ще однією "зрадою", старанно виплеканою надмірними сподіваннями самих українців.

Міжнародне правосуддя не рефлексуватиме на рефлексії українців, на вимагання "зробіть тут і зараз". Воно просто робитиме свою справу, як робило її завжди: методично, скрупульозно, повільно. Роками, десятиліттями.

Чи буде МКС як автор ордерів на арешт Путіна, Львової-Бєлової на російських генералів "крайнім" у неарешті керівника країни-агресора? В сприйнятті українців як постраждалої сторони – можливо, але аж ніяк не в правовому сенсі. МКС превентивною діяльністю взагалі не займається і може реагувати виключно постфактум, коли країна порушує ті норми і правила, на які з власної доброї волі підписувалася, ратифікуючи Римський статут.

У МКС в цілому немає повноважень "спіймали-доставили-осудили", -все розраховано на рівень притомності країни як держави, до якої приїздить розшукуваний за підозрою у міжнародному злочині. Тобто, у суду немає своєї власної поліції, і в питанні арешту та передачі підозрюваних він може розраховувати виключно на співробітництво держав. А відсутність арешту і відсутність підозрюваного в Гаазі означає відсутність судового розгляду як такого.

До судового розгляду, тобто, до арешту підозрюваного, не буде руху і заявам від постраждалих до МКС. Таким чином, немає сенсу нарікати на бездіяльність суду та поспішати зі зверненнями – такою є процедура. МКС – лише один із гравців на міжнародному правовому полі, який стає активним лише тоді, коли справа матеріалізується. І навіть якщо арешт станеться за 2-3 тижні, пройде ще багато часу перш ніж здійсниться правосуддя. Тож, можна задіяти національні механізми чи звернути увагу на інші міжнародні суди.

Постраждала особа чи країна завжди емоційна і потребує надуваги, вона не схильна сприймати пояснення та аргументи. Менше з тим, страждаюча від війни Україна не є чимось унікальним для Гааги, - українські кейси рівнозначні іншим, по якім відкриті справи чи проходить судовий розгляд.

Історія з притягненням до відповідальності російських воєнних злочинців найвищого рангу - це історія майбутнього. Або теперішнього - за умови дива у вигляді Путіна в Гаазі. І навіть диво має вписатися в норми права, бо незаконне утримання навіть розшукуваного всім світом злочинця - то не про міжнародне право.

МКС - це не про мораль і осуд за жорстокі злочини, а виключно про юридичну дефініцію, правові критерії. Проте Україна, ретельно збираючи всі докази російських злочинів, може не тільки самостійно притягти до відповідальності винних, окрім так званої "трійки" з імунітетом, а й стати рушієм оновлення міжнародного права і недопущення появи путіних у майбутньому.