Європейський парадокс: від України очікують того, чого не робила жодна країна ЄС

Владислав Седик, радник гендиректора асоціації  "Український клуб аграрного бізнесу"

В українській аграрній спільноті сьогодні чи не найгарячішою темою є імплементація європейських вимог, зокрема — перехід на європейський перелік діючих речовин у засобах захисту рослин.

Це питання давно вийшло за межі технічного регулювання. Воно стосується не лише продовольчої безпеки України — це частина глобальної рівноваги, від якої залежить, чи зможе світ прогодувати майже 10 мільярдів людей у 2050 році.

За даними FAO, від 20% до 40% потенційного врожаю щороку втрачається через шкідливі організми. І це відбувається в умовах, коли світовому агровиробництву необхідно зрости щонайменше на 50%, а 80% цього приросту має забезпечити саме рослинництво. Уже сьогодні близько 10% населення планети стикається з голодом.

Очевидно, що збільшення виробництва завдяки розширенню площ ріллі неможливе. Сучасні регуляції, як-от Європейський регламент EUDR, прямо вимагають припинити потрапляння на ринок будь-якої продукції, що спричиняє дефорестацію. Тому єдиний шлях — технології, селекція, інноваційні ЗЗР, сучасні добрива та точне землеробство.

Саме тому зміни у сфері використання діючих речовин — це не питання політики. Це питання технологічної життєздатності українського агровиробництва та нашої здатності залишатися глобальним постачальником продовольства.

Україна — один із найбільших експортерів агропродукції у світі. Від агросектору залежить фінансова стабільність країни. Будь-яке регулювання, що впливає на врожайність або собівартість, потребує ретельної, професійної та чесної оцінки ризиків.

Дослідження 2025 року показують: ризики не просто великі — вони системні

У 2025 році три великі дослідження — Smart Country (ВАР), НУБіП (ЄБА) та HFFA Research (УКАБ) — незалежно одне від одного дійшли однакового висновку: ризики одномоментної заборони діючих речовин суттєво недооцінені.

1. Половина виробничих площ під прямою загрозою. В Україні близько 24,5 млн га щорічно зайняті під сільгоспкультури. З них 10 млн га — майже кожен другий гектар — опиняються під загрозою, якщо заборонити діючі речовини, не схвалені в ЄС.

2. Втрати можуть сягнути $4,3 млрд щороку. Зокрема, за даними НУБіП та HFFA, щорічні втрати врожаю можуть сягнути 14 млн тонн, економічні втрати — $4,3 млрд, падіння валових зборів — на 20%.

3. Експорт просяде на десятки відсотків. Пшениця: –34%, соняшникова олія: –34%, ріпак: –22%. Для України це означає не лише падіння доходів фермерів — це удар по валютних надходженнях і макростабільності.

Моделювання на рівні фермерських господарств (HFFA Research, 2025) показує ще глибшу проблему, адже перехід на дорожчі та менш ефективні альтернативи означатиме:

• зростання витрат щонайменше на 20%,
• одночасне падіння врожайності,
• зниження рентабельності ключових культур.

Опитування фермерів, які обробляють 1,4 млн га, продемонструвало: 51% не готові до такого переходу — технологічно, економічно та організаційно. І це зрозуміло: йдеться не про точкові зміни, а про руйнування цілих агротехнологій, які сьогодні не мають замінників. У деяких випадках це буквально означає, що окремі культури стане неможливо вирощувати без катастрофічних втрат.

Проблема серйозна, адже йдеться не про окремі молекули, а про технологічні системи. Наприклад, у буряку частка ключових засобів сягає 70–80%, у пшениці — 40–50%, у сої та кукурудзі — 30–40%. І їх одномоментна заборона — це вимкнення технології, а не корекція ринку.

Чому перехідний період до 2035 року — єдиний реалістичний шлях

У публічній дискусії часто звучить теза: «Україна повинна негайно заборонити всі діючі речовини, не схвалені в ЄС». Але тут є ключовий момент, який чомусь системно ігнорується. Жодна країна Європейського Союзу — ані Франція, ані Німеччина, ані Польща — не проходила одномоментної повної заборони сотень препаратів.

ЄС просував ці зміни поступово. А коли стикався з відсутністю реальних альтернатив — масово застосовував екстрені дозволи, тимчасово дозволяючи використання препаратів, формально заборонених. З 2013 по 2024 рік держави ЄС видали 4761 екстрений дозвіл, і 77% із них повторювались щороку. Це не схоже на «екстреність». Це свідчить про системну відсутність замінників.

У ЄС імітують альтернативу, втім від України вимагають інакшого. А чи можна назвати альтернативою препарат, який:

• коштує у 5–7 разів дорожче,
• працює слабше,
• потребує 2–3 обробки,
• вимагає більше води, техніки й пального,
• збільшує викиди CO₂?

Формально — так, але практично — ні.

Показовий приклад — неонікотиноїди. Формально заборонені у 2018 році, вони продовжували застосовуватися щонайменше в десятьох країнах ЄС. І саме в цей момент Україну закликають зробити те, на що не пішла жодна європейська країна: заборонити все одразу — без перехідних інструментів, без часу на адаптацію, без механізмів пом’якшення, якими ЄС користувався понад десятиліття.

Тому дискусія про перехідний період — це не політичний торг. Це — єдиний науково, економічно та технологічно обґрунтований шлях. Це — єдиний спосіб зробити реформу безпечною, прогнозованою й такою, що збереже українське виробництво.

Україна має право на таку саму адаптацію, яку мали всі країни ЄС. І це не лише питання справедливості. Це — питання продовольчої безпеки країни та стабільності цілого світу.